Сутність, атрибути та модуси соціальної сингулярності

Abstract

В статті проаналізовано модуси і атрибути соціальної сингулярності, що дозволило з’ясувати смислове напвнення понятійної конструкції «соціальна сингулярність». Тому, метою статті буде розкрити сутність соціальної сингулярності, визначити її характеристики, як складної, багатовимірної соціальної системи, що презентує нову модель майбутнього. В статті розглянуто сучасну ситуацію соціального як: «розпад», «межу», «безперервне переривання» або сингулярність. Зроблена спроба концептуалізувати соціальну сингулярність як символічність індивіда в умовах порядку або квазі-порядку. Дано визначення соціальної сингулярністі – як стану суспільства, коли швидкість і глибина змін стають настільки інтенсивними, що традиційні механізми розуміння та прогнозування перестають бути ефективними. Зазначено, що соціальна сингулярність часто асоціюється з технологічною сингулярністю, але розглядає ширші аспекти: етичні, соціокультурні, політичні. Визначено, що модуси і атрибути соціальної сингулярності – це різні форми, способи, характеристики через які будуть проявлятись унікальність і винятковість, індивідуалізм у суспільстві.Для проведення дослідження ключову роль відіграли праці, що найбільш дозволяють розглянути соціальну сингулярність у методологічному аспекті постмодерністських теорій. Розуміння сутності соціальної сингулярності розглядається крізь призму коеволюції природи та суспільства в умовах стрімкого технологічного прогресу та зміни ролі інформаційного середовища. Зазначено, що онтологічна матриця діджиталізованого простору формує модель ідеалізованої, віртуальної реальності, певної утопії, в якій сучасна людина може загубитись і зовсім не отримати переможних можливостей для свого життя. Отже, в статті наголошується, що ресурси, які виробляються технологічною інфраструктурою в XXI столітті, дозволяють вибудувати нову соціальну систему, в якій принципи людиноцентризму, гідності, поваги до людини стануть пріоритетними. Зазначимо, що соціальна сингулярність – це точка відліку, що фіксує сучасні зміни в суспільстві. Основна ідея нашої статті, полягає в тому, щоб показати, що ми живемо в епоху, коли технологічні і соціальні зміни тісно взаємопов’язані. Послаблення централізованих інституціональних форм бізнеса, монополій, бюрократичних груп призведе до розвитку децентралізованих, гнучких виробництв, що будуть породжувати унікальність і винятковість соціально-економічного, політичного життя людства. Суть соціальної сингулярності полягає в тому, що ми переходимо від суспільства, орієнтованого на стандартизацію та масове виробництво, до суспільства, де високо цінується індивідуальність та винятковість. Це стосується як матеріальних предметів, так і освіти, кар’єри, культури і навіть соціальних відносин. The article analyzes the modes and attributes of social singularity, which has allowed the conceptual framework of «social singularity» to be clarified. Thus, the purpose of the article is to reveal the essence of social singularity and define its characteristics as a complex, multidimensional social system that represents a new model of the future. The article examines the current social situation as: «disintegration,» «boundary,» «continuous interruption,» or singularity. An attempt is made to conceptualize social singularity as the symbolism of the individual in conditions of order or quasiorder. Social singularity is defined as a state of society where the speed and depth of changes become so intense that traditional mechanisms of understanding and forecasting cease to be effective. It is noted that social singularity is often associated with technological singularity but encompasses broader aspects: ethical, sociocultural, and political. It has been established that the modes and attributes of social singularity are different forms, methods, and characteristics through which uniqueness, exceptionalism, and individualism in society will manifest. The study draws significantly on works that most effectively allow social singularity to be considered in the methodological context of postmodernist theories. The essence of social singularity is viewed through the lens of the co-evolution of nature and society in conditions of rapid technological progress and the changing role of the information environment. It is noted that the ontological matrix of the digitized space forms a model of an idealized, virtual reality, a kind of utopia in which modern individuals may lose themselves and fail to achieve victorious opportunities for their lives. Thus, the article emphasizes that the resources produced by the technological infrastructure of the 21st century allow the construction of a new social system in which the principles of human centrism, dignity, and respect for the individual will become priorities. We would like to note that the social singularity is a point of reference that captures modern changes in society. The main idea of our article is to show that we live in an era when technological and social changes are closely interconnected. The weakening of centralized institutional forms of business, monopolies, and bureaucratic groups will lead to the development of decentralized, flexible industries that will generate the uniqueness and exclusivity of the socio-economic and political life of mankind. In today’s society, the desire for uniqueness is growing both at the level of individuals and at the level of organizations and goods. The essence of the social singularity is that we are moving from a society focused on standardization and mass production to a society where individuality and exclusivity are highly valued. In this new paradigm, people want to stand out, be unique, and consume and create unique goods and services. This applies to material items as well as education, career, culture, and even social relationships.